четвер, 20 червня 2019 р.
Лінійка до Дня народження В.О. Сухомлинського
Лінійка до Дня народження В.О. Сухомлинського
Мета: ознайомити учнів з постаттю В.Сухомлинського, його творчим та життєвим шляхом; розвивати пам'ять, увагу; виховувати морально – етичні якості учнів, почуття людської гідності, повагу до батьків, однокласників, самого себе та повагу до творчості своїх земляків.
Обладнання: портрет В.О.Сухомлинського, ілюстрації , тексти оповідань і казок, виставка книг.
Хід лінійки:
Вчитель : Доброго дня дорогі учні, шановні вчителі. Ми раді вітати Вас на урочистій лінійці присвяченій відомому українському педагогу, вчителю, дитячому письменнику, поету та публіцисту – Василю Олександровичу Сухомлинському. А народився він на Україні. Саме тому нам, українцям, соромно не знати ім’я Василя Олександровича Сухомлинського
Сторінками біографії Василя Сухомлинського
Наші класні кореспонденти підготували повідомлення про життєвий і творчий шлях В.О. Сухомлинського.
1-й учень. В.О. Сухомлинський народився 28 вересня 1918р. в селі Василівка на Кіровоградщині у селянській родині. Батько керував трудовим навчанням у школі. Мати працювала у колгоспі. У сім'ї, крім Василя було ще троє дітей.
2-й учень. У сім'ї Сухомлинських дітям прищеплювали любов до книги. Особливо багато читав Василькові його дідусь. Помираючи, він передав свою бібліотеку онукові.
3-й учень. Ріс хлопчик жвавим і допитливим. Змалку любив малювати Василь був одним із кращих учнів школи. Після закінчення навчання у школі став студентом Полтавського педагогічного інституту. А згодом - учителем української мови.
4-й учень . У 1948 р. Василь Олександрович став директором Павлиської школи на Кіровоградщині і 23 роки там працював, написав 1500 казок для дітей, близько 50 книг та багато статей. Помер 2 вересня 1970р..
«Виховуй у собі людину – ось, що головне. Інженером можна стати за п’ять років, вчитися на людину потрібно все життя», – така головна настанова великого педагога, людини з глибокою, чистою душею, щирим відданим серцем – Василя Сухомлинського.
Усе життя В. Сухомлинський натхненно працював , творив, вчив та виховував. І ось, діставшись до зірок, він педагог – практик і письменник, публіцист та критик. Його найвідоміша праця була перекладена на тринадцять мов світу, а наукові праці відомі далеко за межі нашої країни.
Сказав мудрець:
Живи, добро звершай!
Та нагород за це не вимагай!
Лише в добро і вищу правду віра
Людина відрізняє від мавпи і від звіра.
Хай оживає істина стара –
Людина починається з добра!
Вчитель : Знати своє покликання – це джерело щастя. Щастя для В.Сухомлинського – це жити і невтомно працювати для дітей, заради дітей і з дітьми. Недарма його найвідоміша праця «Серце віддаю дітям». Коли ж запитували Сухомлинського, що найголовніше в його житті, він відповідав: «Любов до дітей». Щира любов до дітей і справжня педагогічна культура вважав педагог нерозривні. У творах для дітей автор намагався сіяти в душі зерна добра, людяності, вчив жити по – правді.
Вчитель : Ось, які поради, настанови залишив Василь Сухомлинський для підростаючого покоління:
1. У тебе будуть діти, пам’ятай: від того, як маленька дитина ставиться до птахів, квітів, дерев, залежить її ставлення до людей («Серце віддаю дітям»).
2. Пам’ятай, що у кожного народу є своя святиня – герої, які віддали життя за щастя людства («Листи до сина»).
3. Без будь – кого з нас Батьківщина зможе обійтися, але будь – хто з нас без батьківщини ніщо.
4. Пам’ятай, що Батьківщина – це твоя колиска, твій дім, джерело твого щастя.
5. Шануй і поважай матір і батька свого, які своєю працею і піклуванням несуть тобі радість.
6. Пам’ятай, що вони також мають право на радість.
7. Де б ти не був, не забувай про рідну домівку. Завжди пам’ятай про неї.
8. Бути добрими дітьми для своїх батьків означає приносити родину тільки мир і спокій, радість і щастя.
9. Не приносьте батькам тривоги, горя, прикрості, ганьби!
10. Турбота про мир і спокій в родині, про радість і щастя батьків повинна стати головним бажанням вашого життя.
Слово надається завучу з навчально – виховної роботи Пудич В.В.
Заповіді творчої особистості:
- Будь господарем своєї долі.
- Досягни успіху в тому, що ти любиш.
- Розвивай творчі здібності.
- Роби свій внесок у спільну справу.
- Будуй взаємини із людьми на довірі.
- Культивуй у собі сміливість.
- Піклуйся про своє здоров’я .
- Намагайся мислити позитивно.
Твори добро та будь завжди привітна,
Дитино! Ти в світ приходиш для добра.
Любов у серденьку, хай сонцем квітне.
Збагнути це тобі пора.
Вчитель : На цьому наша лінійка завершена. Дякуємо за увагу!
Формування в учнів позитивної мотивації на здоровий спосіб життя, розвиток здоро-возберігаючої компетентності у дітей
ВСТУП
З
утворенням незалежної Української
держави стратегічним завданням
реформування освіти стало, як зазначається
в Державній програмі «Освіта (Україна
XXI століття)», відродження й розбудова
національної системи освіти як
найважливішої ланки виховання свідомих
громадян, формування освіченої творчої
особистості, зміцнення її фізичного і
морального здоров’я.
Розвиток дитини
є основною складовою її виховання. Кожна
дитина індивідуальна, талановита та
особлива. Важливо лише створити передумови
та надати їй можливість проявити свої
природні задатки. Сприяти їх розвитку
та вдосконаленню.
Вдосконалення
особистості відбувається на основі
набуття практичного досвіду. Важливою
складовою якого є розвиток навичок
інтеграції та взаємодії із зовнішнім
середовищем.
Виховуючи
особистість, велику увагу слід приділити
вмінню дитини приймати самостійні
рішення, спілкуватися з однолітками,
діяти в нестандартних ситуаціях, мислити
креативно та швидко.
Одним
з методів розвитку та підготовки дитини
є її участь у тренінгах. Під час тренінгів
відбувається моделювання ситуацій,
надаються знання та розвиваються навички
дитини.
Участь
дитини у тренінгах дає змогу їй вільно
почуватися в життєвих ситуаціях, бути
впевненою, досягати успіхів у житті.
У практичній
діяльності загальноосвітньої школи
проблема активізації навчальної
діяльності молодших школярів є однією
з найактуальніших, оскільки саме в
процесі навчання відбувається розвиток
особистості. Вміле використання
інноваційних технологій для активізації
навчальної діяльності значно збагачує
навчально-виховний процес, підвищує
ефективність роботи кожного вчителя.
Інноваційні
технології
– це цілеспрямована система прийомів,
засобів організації навчальної
діяльності, що охоплюють увесь процес
навчання від визначення мети до отримання
результатів. Вони спираються на потреби
та інтереси учнів.
Отже,
необхідним є введення в навчальний
процес таких моделей навчання, які
органічно поєднуються із традиційними
формами та методами, легко застосовуються
на різних етапах уроку.
Розв'язання
поставленої задачі
- завдання інтерактивних технологій,
що передбачають навчальний процес за
умови активної взаємодії всіх учнів у
ході уроку в малих групах, де відбувається
розподіл ролей, чітке виконання обов'язків
учасників. За такої організації навчання
вчитель керує роботою кожного учня
опосередковано, через завдання, якими
спрямовує діяльність груп. Звідси ідеї
"активного навчання", "безпосереднього
досвіду", "персоналізації знань",
"права учня на турботу та увагу",
"необхідність створення атмосфери
відвертості та взаєморозуміння".
Згідно з таким підходом змінюється
зміст навчання, програма складається
відповідно до потреб та інтересів учнів;
навчальний процес структурується на
солідарній основі; вчитель виконує роль
консультанта та джерела знань, а не
контролера; постійно існує вибір
пізнавальної альтернативи, а сутність
навчання зводиться до накопичення
суб'єктивного досвіду.
Термін
«інтерактивний» (з англійської inter -
взаємний, akt - діяти) означає здатний до
взаємних дій, діалогу. Інтерактивне
навчання - це спеціальна форма організації
пізнавальної діяльності учнів, яка має
на меті створення комфортних умов
навчання, за яких кожний учень відчуває
свою успішність, інтелектуальну
спроможність. Це співнавчання,
взаємонавчання, де і учень, і вчитель є
рівноправними, рівнозначними суб'єктами
навчання, розуміють, що вони роблять,
рефлексують із приводу того, що вони
знають, уміють і здійснюють.
До
інтерактивних методів навчання, які
базуються на залученні і співпраці,
відносяться уроки-тренінги. Такі уроки
проходять енергійно, цікаво і продуктивно.
Важливою умовою формування знань, умінь
і навичок учнів є зацікавленість,
продуманість, добре організоване
дослідження, вивчення, повторення,
закріплення та узагальнення навчального
матеріалу.
На
уроках-тренінгах діти почувають себе
впевнено, вільно висловлюють свої думки
і спокійно сприймають зауваження, адже
вони є активними учасниками навчального
процесу. В атмосфері довіри та
взаємодопомоги легко робити відкриття,
усвідомлювати важливість здобутих
знань.
Слово
тренінг походить від англійського «to
train» , що означає «навчати, тренувати».
Тренінг – це водночас і цікаве спілкування,
і захопливий процес пізнання себе та
інших, і ефективна форма опанування
знань, розширення досвіду, і спосіб
формування вмінь та навичок.
Перші
тренінгові заняття були організовані
учнями К.Левіна в середині 1940-х років.
Учений стверджував, що більшість
ефективних змін у поведінці, настановах
людей відбувається в групах. Щоб виробити
нові форми поведінки, свої певні
настанови, людина повинна навчитися
бачити себе очима інших.
Сьогодні
в літературі і практичній діяльності
поняття «тренінг» трактується набагато
ширше, ніж кілька років тому. Розширення
меж використання терміна пов’язано
зі збільшенням діапазону цілей,більш
широкого, ніж розвиток компетентності
у спілкуванні.
Готуючись
до проведення тренінгу, викладач-тренер
має здійснити
велику підготовчу
роботу:
1)
визначити цілі та завдання тренінгу;
2)
розробити план-сценарій тренінгу;
3)
за потребою підготувати заздалегідь
учнів до проведення тренінгу (роздати
питання, що будуть розглядатися на
тренінгу, проблеми, які будуть
обговорюватися, літературу для
попереднього опрацювання тощо);
4)
здійснити
самопідготовку: продумати власні дії
щодо проведення інтерактивної взаємодії,
передбачити план обговорення проблеми
та можливі висновки, що зроблять учні,
спрогнозувати появу суперечних точок
зору та кінцевий результат роботи,
обрати час і форми узагальнення висновків,
продумати зворотний зв'язок та ін.;
5)
розподілити
ролі між учасниками, продумати активну
участь кожного;
6)
підготувати приміщення до проведення
тренінгу та необхідні матеріали
(медіапроектор, таблички, скотч, папір
для індивідуальних та групових вправ,
маркери, роздруковані матеріали для
вивчення тощо). Якість навчання суттєво
зростає, якщо учні мають хороші роздаткові
матеріали.
Важливим
фактором є підготовка матеріалів у тому
форматі, що легко читається, а саме:
• небагато
тексту;
• наявність
чітких схем замість деяких текстових
блоків;
• малюнки;
• можливість
робити помітки у цих матеріалах
На
уроках-тренінгах відбувається співпраця
- спільна діяльність для
досягнення
загальних цілей,
коли учні починають розуміти: вони
можуть досягти своїх особистих цілей
тільки за умови, що їхні товариші з групи
також досягнуть успіху. Успіх
кожного - це успіх групи.
Педагогу
слід усвідомлювати, що змістом такого
уроку є програмовий матеріал. Мета
- реалізація
навчальних цілей, загальний розвиток
учня, надання кожному з них оптимальної
можливості в особистісному становленні
й розвитку, розширення можливостей
самовизначення. Результат
- створення дидактичних умов для ситуації
успіху дитини у процесі навчальної
діяльності, збагачення її мотиваційної,
інтелектуальної та інших сфер.
Отже,
уроки-тренінги
- така
організація
навчального процесу,
за якої неможлива неучасть у процесі
пізнання: або кожен учень має конкретне
завдання, за виконання якого він повинен
публічно відзвітуватися, або від його
діяльності залежить якість виконання
поставленого перед групою завдання.
Навчання
молодшого школяра має бути цікавим,
радісним, але водночас повинно
забезпечувати глибоке засвоєння
навчального матеріалу. Необхідно
створювати ігрові моменти, що покликані
не розважати, а допомагати у навчанні.
Їх застосування залежить від рівня
засвоєння дітьми знань, умінь і навичок,
від ступеня складності завдань.
Якщо
ми правильно добираємо завдання,
створюємо ситуацію успіху, молодші
школярі раптом роблять відкриття: «Мені
подобається думати, дайте мені таке
завдання, щоб я поламав голову», тобто
зароджується інтерес до розумової
праці.
Не
кожна дитина активно включається в
роботу, не завжди навчальний матеріал
буває цікавим, отже, не всі учні висловлюють
свою думку.
Щоб
дати можливість кожному учню висловитись,
я його об'єдную в пару або групу з іншими
учнями. Разом вони починають працювати
і розвивати свої творчі здібності.
Уроки-тренінги
забеспечують підвищення комунікативного
аспекту навчання,
абстрактне
мислення, логічне мислення учнів. Процес
закріплення, повторення,
узагальнення
знань стає більш творчим, обдуманим.
Тому мова йде про оптимізацію навчання.
Оптимізація
- максимум
багатовимірний процес, відображений в
поступовій реалізації принципу,
критеріїв, алгоритму та впливу на
результат.
Тренінги
можуть використовуватися при вивченні
нового матеріалу, при закріпленні знань.
Сьогодні
дуже важливо для людини діяти ініціативно,
творчо в будь-яких обставинах – цей
соціальний запит відповідає потребам
дитини бути незалежним, щоб знати і мати
можливість використовувати свої
можливості.
Важливість
цієї теми є актуальною. Уроки-тренінги
дозволяють розвиватися учням у діяльності,
навчають дітей прагнути здобувати
знання, порівнювати, класифікувати,
вільно висловлювати думки.
На
цих уроках я вчу дітей принципам
співпраці, робити самоаналіз своєї
роботи та аналіз роботи інших учасників,
вчу слухати і чути, тому що від уваги
залежить результат роботи групи.
Я розробила і
провела тренінги на такі теми:
• «Ти
і твої друзі. Ставлення до самого себе
і до оточуючих»
• «Ніхто
не має права ображати людину. Права
дитини. Декларація прав дитини»
• «Чи
складно бути добрим?»
• «Як
знайти друга»
• «Знайомі
та незнайомці»
• «Уникай
небезпеки»
• «Як
поводитися за столом»
• «Харчування
та здоров'я»
• «Корисний
відпочинок»
• «Безпечне
довкілля. Безпека ігор та розваг»
• «Поведінка
в громадських місцях»
• «Вогонь
- друг. Вогонь - ворог. Дії під час пожежі»
На
деяких уроках я використовую елементи
уроку-тренінгу. Готуючись до уроків,
учитель має заздалегідь підготувати
необхідний дидактичний матеріал,
продумувати послідовність ігрових дій,
організацію учнів, тривалість кожного
етапу, контроль, підведення підсумків
і оцінювання.
Я
при підготовці інтерактивного уроку
дію за таким
алгоритмом:
► визначення
доцільності використання інтерактивних
прийомів саме на цьому уроці;
► ретельний
відбір та аналіз навчального матеріалу,
у тому числі й додаткового (тести,
приклади, ситуації, завдання для груп
тощо);
► планування
уроку - етапи, хронометраж, орієнтовний
поділ на групи, ролі учасників, запитання
та можливі відповіді;
► вироблення
критеріїв оцінювання ефективності
роботи груп, заняття;
► мотивація
навчальної діяльності шляхом створення
проблемної ситуації, наведення цікавих
фактів тощо;
► забезпечення
розуміння учнями змісту їхньої діяльності
та формування очікуваних результатів
під час оголошення, представлення теми;
► надання
учням необхідної інформації для виконання
практичних завдань за мінімально
короткий час;
► забезпечення
засвоєння навчального матеріалу учнями
шляхом інтерактивної вправи (на вибір
учителя);
► рефлексія
(підбиття підсумків) у різних формах -
індивідуальна робота, робота в парах,
групах, дискусія, у вигляді малюнків,
схем, графіків тощо.
Робочі
місця для учасників у приміщенні можуть
бути розташовані по-різному, але доцільно
уникати «аудиторного» та «шкільного»
стилів. Добре, коли стільці для учасників
розташовуються півколом - це сприяє
створенню неформальної атмосфери,
забезпечує можливість кожному бачити
всіх учасників тренінгу, підкреслює
рівнозначність позицій усіх учасників.
Це сприяє створенню атмосфери відкритості,
розвитку довіри, уваги та інтересу
учасників одного до одного.
Головне,
що забезпечує сприятливу атмосферу для
навчання у тренінговій групі, - це
правила, яких має дотримуватися кожний
учасник. Основні з них:
*
цінування часу;
*
увічливість;
*
позитивність;
*
розмова від свого імені;
*
добровільна активність;
*
конфіденційність;
* «стоп»;
* «піднята рука»;
* зворотний
зв'язок тощо.
Правила
приймаються на початку тренінгу всіма
учасниками групи і потрібні для того,
щоб кожний міг:
♦ працювати
в комфортних умовах;
♦ отримувати
інформацію самому й не заважати отримувати
інформацію іншим у зручний для кожного
спосіб;
♦ відверто,
без побоювань висловлювати свої думки;
♦ дозволити
собі спонтанні, попередньо не зважені
вислови, що наближатиме тренінг до
реального життя;
♦ бути
впевненим, що надану ним інформацію
використають тільки в інтересах
учасників.
Тренінг - це
одночасно:
-
цікавий процес пізнання себе та інших;
-
спілкування;
-
ефективна форма опанування знань;
-
інструмент для формування умінь і
навичок;
-
форма розширення досвіду.
Рухові
вправи є обов'язковою частиною будь-якого
тренінгу. Окрім того, що вони активізують
психофізіологічні процеси організму,
підвищують увагу учасників, сприяють
створенню невимушеної довірливої
атмосфери тренінгу, певні рухавки
демонструють людям форми й методи
фізичної активності, які варто
застосовувати в житті постійно.
Рухові
вправи можуть виконуватися в різних
формах :
-
у парах;
-
усіма учасниками групи, які стоять колом;
-
усіма учасниками групи, які хаотично пересуваються в приміщенні тощо.
Основне
завдання тренера
щодо рухавок - дати учасникам чітку
інструкцію та стежити за дотриманням
умов безпеки під час виконання вправ.
Структура
тренінгу
Вступна
частина тренінгу передбачає
вирішення таких завдань:
-
оцінка рівня засвоєння матеріалу попереднього тренінгу (отримання зворотного зв’язку). Зазвичай це відбувається у формі опитування (що найбільше запам’яталося чи сподобалося на минулому тренінгу) або перевірки домашнього завдання;
-
актуалізація теми поточного тренінгу і виявлення очікувань;
-
створення доброзичливої і продуктивної атмосфери (цей етап називають загальним терміном «знайомство». Він проходить у формі самопрезентації чи взаємопрезентації учасників тренінгу;
-
підтримання демократичної дисципліни у формі прийняття, уточнення або повторення правил групи.
Основна
частина тренінгу – кілька тематичних
завдань у поєднанні з вправами на зняття
м’язового і психологічного напруження.
В
основній частині тренінгу іноді виділяють
теоретичний і практичний блоки. Проте
цей поділ є досить умовним. Адже знання
(як уміння та навички) на тренінгу
здобуваються у процесі виконання
практичних завдань (міні-лекції у формі
бесіди, презентації, взаємонавчання,
робота в групах).
Заключна
частина тренінгу охоплює:
-
підведення підсумків;
-
отримання зворотного зв’язку за тематикою поточного тренінгу;
-
релаксацію і процедури завершення тренінгу.
середу, 19 червня 2019 р.
Формування позитивної мотивації учнів до пізнавальної діяльності
Дана робота має на меті дослідження
проблемного питання:
«Формування позитивної мотивації учнів
до пізнавальної діяльності».
В ній висвітлюються наступні питання:
Формування позитивної мотивації як фактору успіху навчальної
діяльності молодших школярів
Навчальна мотивація — це
загальна назва процесів, методів, засобів спонукання учнів до продуктивної
пізнавальної діяльності, активного засвоєння змісту освіти, що залежить від
рівня сформованості мотивації учіння школярів. Оскільки особистісно зорієнтоване
навчання ґрунтується на положенні, що учень засвоює лише особистісно значущі
поняття, то проблема формування мотивації учіння сьогодні є дуже актуальною.
Успіх її розв'язання залежить від ступеня усвідомлення вчителем змісту понять навчальна мотивація, мотивація учіння та завдань виховання мотивації у
певному дитячому віці, його вміння проектувати особистість в умовах
навчально-виховного процесу.
Особливості формування позитивної мотивації як фактора успіху навчальної
діяльності школярів необхідно враховувати кожному вчителеві, якщо він хоче працювати відповідно до нової філософії
освіти, що розглядає учня як суб'єкт процесу навчання.
І.
Теоретичні основи питання
Сьогодні головна мета школи: формування конкурентоспроможної особистості.
Перші кроки для досягнення цієї мети закладаються у молодшому шкільному віці,
тому випускник 4-го класу повинен мати внутрішню
спрямованість «Я можу вчитися» та
внутрішню мотивацію «Я хочу вчитися».
Це необхідні умови для продовження освіти у середній ланці.
Чим вищим є рівень мотивації, чим більше чинників спонукають дитину до діяльності,
тим більших результатів вона може досягти.
Термін «мотивація» широко використовується
у тих галузях психології, що досліджують причини та механізми цілеспрямованої
поведінки людини у тісному зв'язку із здібностями, знаннями й навичками та їхню
роль у забезпеченні успіху в діяльності, продуктивність якої визначається
певною спрямованістю та змістом мотивів.
Мотив — це те, що спонукає
людину до дії, те, заради чого вона її здійснює. Цим терміном позначають низку
факторів, що збуджують активність індивіда через його інтерес, цільові
настанови, емоції, потреби, серед яких слід зазначити такі:
► потреба у пізнанні: бажання людини
ставити питання й шукати на них відповіді;
► потреба у самовираженні, реалізація
якої ґрунтується на знаннях, уміннях, навичках;
► потреба у самооцінюванні: порівняння
себе з іншими та прагнення до самовдосконалення;
► потреба у соціальних зв'язках;
► потреба у безпеці: прагнення до
стабільності й самозахисту;
► фізіологічні потреби.
Перші чотири види потреб — основа для планування вчителем пізнавальної
діяльності суб'єктів навчання з обов’язковим урахуванням мотивів учіння.
Слід уточнити зміст поняття «учіння»
в контексті досліджуваного питання. Учіння
— це цілеспрямований процес засвоєння знань, опанування певних навичок і вмінь
на основі активної діяльності самого учня в єдності з поступовим набуттям теоретичного
та практичного досвіду через навчальні дії, самоконтроль та адекватну
мотивацію.
Мотиви учіння
— глибоко особистісна індивідуальна якість. Особливість цих мотивів полягає у
тому, що вони безпосередньо пов'язані зі змістом та особистісною значущістю
діяльності; якщо змінюється мотив, заради якого учень вчиться, то це принципово
перебудовує і зміст його навчальної діяльності.
Найважливішими зовнішніми та внутрішніми мотивами навчально-пізнавальної
діяльності є:
♦ пізнавальний інтерес до нового,
невідомого;
♦ мотив «саморозвиток»: бажання якомога
більше знати та вміти, розвивати свій розум, підвищувати культурний рівень;
♦ мотив «досягнення»: бажання отримати
гарні результати своєї діяльності;
♦ мотив «професійно-життєве самовизначення»:
прагнення досягти вершин у майбутній професії;
♦ комунікативний мотив: бажання
спілкуватися, співпрацювати, взаємодіяти;
♦ емоційний мотив;
♦ зовнішній мотив, пов'язаний з
отриманням винагороди, схвалення від інших людей;
♦ мотив «позиція»: громадянська відповідальність
за справу, почуття обов'язку.
Отже, мотив — це реальне
спонукання, що змушує людину діяти у певній життєвій ситуації і за певних умов.
Під поняттям навчальна мотивація
розуміють сукупність:
• зазначених зовнішніх та внутрішніх
мотивів, що визначають ставлення учня до самого себе як до суб'єкта учіння та
до оточення, яке організовує й реалізує цю діяльність;
• процесів, методів, засобів спонукання
учнів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного засвоєння змісту
освіти.
Вивчення мотивації та її формування полягає у вихованні, мотиваційної
сфери особистості учня, виявленні її реального рівня і можливих перспектив. Цей
процес є цілеспрямованим, якщо вчитель періодично порівнює отримані протягом
певного часу результати роботи з певного напрямку з тим рівнем, що передував
формуванню.
Навчальна мотивація
визначається такими специфічними для цієї діяльності факторами:
·
самою освітньою
системою; освітнім закладом, де здійснюється навчальна діяльність;
·
організацією освітнього
процесу;
·
суб'єктними
особливостями школяра (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності,
самооцінка, взаємодія з іншими учнями);
·
суб'єктними
особливостями педагога і, насамперед, системою його ставлення до учня;
·
специфікою навчального предмета.
Навчальна мотивація має п'ять
рівнів:
► перший: високий рівень шкільної
мотивації та навчальної діяльності; у таких дітей добре (в окремих випадках
навіть дуже добре) розвинені пізнавальний мотив, прагнення якнайуспішніше виконувати
не тільки всі запропоновані завдання, а й шкільні вимоги та вказівки вчителя;
це сумлінні й відповідальні діти, які сильно переживають свої невдачі, що іноді
мають місце;
► другий: достатня шкільна мотивація;
учні задовільно можуть упоратися з навчальною діяльністю, мають пізнавальний
інтерес; порівняно з дітьми першого рівня спокійніше ставляться до незадовільних
оцінок, відзначаються нестабільною увагою, зниженням та підвищенням у
налаштованості до навчання (від активної позиції до пасивної); цей рівень
мотивації є середньою нормою;
► третій: позитивне ставлення до школи,
але школа приваблює таких дітей здебільшого позанавчальною діяльністю; вони
досить добре почуваються у школі, із задоволенням спілкуються з друзями, з
учителями; їм подобається бути учнями, мати гарний портфель, ручку, пенал,
зошити; пізнавальні мотиви в них сформовані недостатньо, і тому навчальний
процес їх приваблює незначною мірою;
► четвертий: низька шкільна мотивація;
такі діти відвідують школу неохоче, виявляють бажання пропускати заняття; на
уроках часто займаються сторонніми справами, іграми; мають проблеми у
навчальній діяльності, важко адаптуються до школи;
► п'ятий: негативне ставлення до школи,
шкільна дезадаптація; такі діти мають не тільки труднощі у навчанні, а й проблеми
у спілкуванні з однокласниками, вчителями; школа нерідко сприймається ними як
вороже середовище; в окремих випадках деякі з них можуть виявляти агресію,
відмовлятися виконувати завдання, дотримуватися тих чи інших норм і правил; часто
у таких дітей спостерігаються нервово-психічні порушення.
Мотивація навчання має багато аспектів, що змінюються і по-новому взаємодіють
один з одним: суспільні ідеали, зміст навчання, його мотиви, мета, емоції,
інтереси тощо. Тому становлення мотивації — це не просте збільшення позитивного
чи негативного ставлення до навчання, а й ускладнення структури мотиваційної сфери
та спонукань, що є її частиною, встановлення нових, зріліших, іноді
суперечливіших, відносин між ними. Зазвичай аспекти мотиваційної сфери, як і
складні діалектичні взаємини між ними, мають стати об'єктом керування вчителя.
II.
Практична діяльність учителя щодо забезпечення адекватного мотиваційного
компонента
Досвід, помножений на чуйне ставлення до дитини, дає змогу багатьом
учителям бути гарними діагностами, а саме: розуміти, які мотиви характеризують
дії тих або інших дітей, визначати рівень навчальної мотивації, передбачати
«зону найближчого розвитку»,— тобто проектувати особистість в умовах
навчально-виховного процесу.
Про мотиваційну готовність дітей 6—7 років до школи свідчить їхнє ставлення
до навчання як серйозної суспільно значущої діяльності, емоційна схильність до
виконання вимог дорослих, пізнавальний інтерес до навколишнього, бажання
опанувати нові знання та вміння, готовність до нових обов'язків та
відповідальності перед учителем і класом. Як свідчить практика, дуже важливо
закріпити мотив відвідування школи. Тут багато що залежить від учителя, від
того, як він ставиться до учнів.
Практичні психологи виділяють п'ять
видів таких стосунків:
• активно-позитивні,
• пасивно-позитивні,
• ситуативні,
• пасивно-негативні,
• активно-негативні.
Найсприятливішим, що забезпечує збереження і зміцнення мотиву
відвідування школи, є активно-позитивний тип взаємодії, а найнегативнішим —
активно-негативний. Саме через неправильні взаємини найчастіше починається
втрата мотивації учіння школярів, іноді непоправна. Таким чином, серед багатьох
завдань, які розв'язує вчитель, найскладнішими є ті, що пов'язані з педагогічним
спілкуванням та спрямовані на формування і розвиток психологічно комфортних,
ситуативно адекватних, безпечних для дитини взаємин з іншими людьми, виховання
позитивних рис характеру, бажання та вміння вчитися.
Залучаючи дітей до навчальної діяльності, учитель повинен чітко усвідомлювати,
що учень може сприймати її як таку, що не відповідає його меті, намагатися
уникнути її через неприємності, з якими він може зіткнутися під час цієї діяльності,
виявляти до неї незначний інтерес або, навпаки, брати участь у ній із великим
бажанням, адже вважає її цікавою та посильною.
Тому у цьому напрямку педагогічної діяльності завданнями вчителя є:
♦ скрупульозно вивчати мотиваційну сферу
учнів;
♦ розвивати позитивні мотиви, зважати на
них під час планування навчальної діяльності;
♦ формувати нові мотиви, що здатні
забезпечити підвищення якості навчальної праці.
Ефективна реалізація цих завдань можлива за умови цільового використання
таких прийомів стимулювання емоційно-позитивного впливу на мотиваційну сферу
школярів:
• урахування їхніх інтересів і нахилів;
• підтримка успіхів;
• намагання зробити діяльність цікавою;
• схвалення здорового суперництва;
• застосування різноманітних ефективних
методів організації пізнавальної діяльності;
• створення умов для вибору оптимальних
форм діяльності як в урочний, так і у позаурочний час;
• надання учневі шансу проявитися;
• співпереживальна критика.
Аналіз психологічних і дидактичних досліджень дав можливість виявити як
сприятливі, так і несприятливі передумови для формування в молодших школярів
позитивних мотивів учіння.
Серед сприятливих у більшості дітей переважають:
·
позитивне ставлення до
школи,
·
повна довіра вчителеві,
·
готовність сприймати і
наслідувати,
·
гостра потреба у нових
враженнях,
·
природна допитливість.
Водночас відомо, що інтерес до навчання у дітей цього віку вкрай
нестійкий, більшість із них не докладає вольових зусиль до подолання труднощів.
Чимало першокласників тривалий час цікавиться лише зовнішнім боком шкільного
життя, їх хвилює насамперед новизна становища; серед них є і такі, які з готовністю
беруть участь у наслідувальних діях, але коли потрібно щось робити самостійно,
очікують на підтримку вчителя, нервують, тобто працюють на уроці з бажанням
тільки тоді, коли впевнені в успіху.
Тому, зважаючи нате, що мотиваційна сфера є глибоко індивідуальною, у
підході до її формування необхідно орієнтуватися не на молодшого школяра взагалі,
а на ті різновиди ставлення дітей до навчання, що визначилися в певному класі.
За психолого-педагогічними спостереженнями у кожному класі можна
визначити щонайменше шість груп дітей зі своїм особистим ставленням до
навчання. Як правило, майже половина учнів — «гарні виконавці». Вони з
готовністю сприймають те, що говорить і показує вчитель. Їхня постійна
навчальна настанова — уважно слухати і виконувати всі вказівки, незалежно від
змісту діяльності. Ці діти на уроці уважні та старанні, але здебільшого безініціативні.
Провідний мотив їхньої навчальної діяльності
опосередкований інтерес: прагнення порадувати батьків, завоювати
авторитет серед однокласників, дістати похвалу вчителя. Засвоєння знань тут —
лише засіб досягнення мети, що виходить за межі навчальної діяльності.
Із перших днів навчання виділяються інтелектуальні лідери — діти з
ін-телектуальною ініціативою, яскраво вираженим бажанням виявити своє ставлення
до всього, що відбувається на уроці, розмірковувати над складною задачею,
вправою. Вони уникають підказок, намагаються працювати самостійно, їм необхідно
все помацати, перевірити, дослідити. Ці діти особливо жвавішають, коли вчитель
запитує про щось незвично; розв'язання, як правило, спадає їм на думку одразу,
і вони ледве стримуються, щоб його не вигукнути. Найчастіше вчителі називають
4—5 таких школярів у класі.
Серед сильних учнів є діти, які інакше виявляють своє ставлення до
на-вчальної діяльності. їхня зовнішня активність невелика і розум не такий
швидкий, але вони майже весь час перебувають у стані розумового напруження;
несподівано для всіх оригінально розв'язують задачі, вигадують вдалі загадки,
доречно добирають слова, вміють знайти аналогію до вивченого в життєвих
прикладах. Хоч за зовнішнім ставленням до навчальної діяльності вони помітно
відрізняються від двох попередніх типів, але за мотивацією їх всіх можна об'єднати
в одну групу. Адже найголовніше, що об'єднує цих школярів,— це інтерес до
нового, потреба розібратися в ньому, засвоїти. Такі діти не бояться помилитися,
їх більше цікавить саме процес навчання, ніж оцінка. Однак, це зовсім не означає,
що вплив навчання на розвиток їх особистості теж однаковий.
Поміж здібних дітей є і такі, які за рівнем розвитку могли б виконувати складні
завдання, але не виявляють такого бажання. Їхню інтелектуальну пасивність
учителі нерідко фіксують так: «Він (вона) міг би вчитися набагато краще, але не
хоче, лінується».
Серед молодших школярів також виділяється група дітей (приблизно 3-5
учнів у класі), які практично не можуть працювати самостійно. Вони по-різному
проявляють себе і на уроці. Одні охоче слухають і жестами, мімікою показують,
як «напружено» думають; підводять щоразу руку, але відповісти не можуть через
забудькуватість. Такими дітьми керує не пізнавальний мотив, а прагнення бути як
усі. Інші ж з цієї категорії школярів засмучуються, зіщулюються, коли
розуміють, що робота їм не під силу; сидять дуже непомітно; для них головне,
щоб учитель їх не займав, щоб якомога швидше завершився урок.
У кожному класі є і пустуни, які вже не бояться виказувати негативне
ставлення чи байдужість до роботи — навіть до такої, що потребує зовсім незначних
розумових зусиль; пошук нових знань їх відверто не цікавить, а погані оцінки
надовго не засмучують. Основне, що їх змушує вчитися,— вимога дорослих, а на
уроці вони лише «присутні». Причини різняться: або незрілість дитини, або
слабка підготовка, або глибока занедбаність. Однак, слід особливо зауважити, що
«присутніх» за умови правильного підходу до них можна поступово довести до
рівня виконавців.
Дослідження психологів та досвід учителів свідчать, що на початку свого
першого навчального року більшість 6-річних учнів надає перевагу дошкільним
видам діяльності; крім того, залежно від рівня дошкільної підготовки в них дуже
різниться ставлення до навчання, але протягом періоду адаптації до шкільного
життя, несвідоме й нестійке, воно поступово у сприятливих умовах стає доцільним
і цілеспрямованим.
Отже, дбаючи про мотиваційний компонент уроку, учителеві необхідно ставити
різну виховну мету щодо різних груп дітей.
Найбільш значущою для ефективності навчальної пізнавальної діяльності є
мотивація, що зумовлена інтелектуальною ініціативою. її сила — у зосередженості,
захопленні роботою, у вольових зусиллях дитини, почутті задоволення від
розумових операцій. Тому перебудова позиції вчителя у забезпеченні адекватного
мотиваційного компонента полягає у створенні передумов для виховання позитивних
рис характеру, бажання і вміння навчатися. Для того щоб виховати у маленьких
школярів відповідне ставлення до навчання, більшість учителів звертається до
почуттів обов'язку дитини «вчитися добре» і прагне зробити процес навчання
цікавим, застосовуючи дві найважливіші пружини навчальної мотивації — «хочу» і
«необхідно». Уміле, гуманне використання цих засобів є ефективним, але
недостатнім, щоб сформувати в усіх молодших школярів стійкі пізнавальні
інтереси, бажання самостійно мислити, зосереджено й цілеспрямовано працювати на
уроці, тому що для розвитку повноцінної мотивації навчання потрібні середовище,
що стимулює, і цілеспрямований вплив через систему педагогічних прийомів.
Чим далі оновлюється початкова школа, тим очевиднішою у вихованні мотивації
навчання є не перспективність опори лише на почуття обов'язку або на оцінку —
бал як провідний мотив навчальної діяльності у понад половини маленьких учнів.
Це зовсім не універсальні засоби, і надмірне, невміле їх використання зумовлює,
як правило, протилежні дії учнів. Тому загальні умови педагогічного стимулювання
необхідно поєднувати із застосуванням широкого діапазону методичних прийомів,
що «прямо працюють» на мотиваційний компонент уроку.
Розширити і цілеспрямувати мотиваційні стимули навчання — означає бути
обізнаним із рушійною силою учіння школярів. Зрозуміло, що навчання
полівмотивоване, тобто учнем керують залежно від ситуації різні мотиви, але
серед них є визначальний — пізнавальний інтерес. Ось на нього і необхідно
впливати. Щоб цей вплив був дієвим і різнобічним, слід подбати про належну
організацію навчальної праці учнів на уроці та вдома і про забезпечення таких
умов:
► збагачення змісту навчання особистісно
орієнтованим цікавим матеріалом, а мислення — інтелектуальними почуттями;
► утвердження гуманного ставлення до
всіх учнів, бачення в дитині особистості;
► задоволення потреб у спілкуванні з
вчителями й однокласниками під час навчання;
► формування в кожної дитини адекватної
самооцінки власних можливостей;
► схвалення та підтримка прагнення учня
до саморозвитку та самовдосконалення;
► використання різноманітних засобів
педагогічного сприяння, прогнозування ситуацій;
► виховання відповідального ставлення до
навчальної праці.
Для реалізації кожної з цих умов потрібна довготривала, узгоджена робота
вчителя, вихователя і батьків.
— Перш
за все, необхідно відмовитись від спокуси все пояснювати зовнішнім впливом,
сподіватися на швидкі зміни в мотивації учіння.
— Організація
навчання (зовнішні умови) лише опосередковано впливає на мотивацію учіння і не
може бути негайним наслідком позитивних мотиваційних змін як за умови
ізольованого використання одного, навіть дуже ефективного засобу, так і при їх
(засобів) обумовленій сукупності.
Необхідно долати шаблон у педагогічному мисленні — зводити складне до
простого. Щодо формування мотивації учіння таке спрощення підштовхує невдумливого
вчителя до поспішних висновків. Наприклад, не вивчив учень вірша — ледачий,
ніяк не запам'ятає правило — не хоче вчитися, не виконує відразу вказівок
вчителя — просто вередує. Намагання швидше «розкласти всіх по поличках» — «гарний»
і «поганий» учень — мимоволі обмежує пошуки вчителем найточніших і
найгуманніших засобів впливу на дитину. А цього професіонал ніяк не може собі
дозволити.
Психолого-педагогічною наукою доведено,
що молодший шкільний вік:
• є початком становлення мотивації
учіння, від якого багато в чому залежить доля дитини протягом усього шкільного
часу;
• має великі резерви формування
мотиваційної сфери, які необхідно використовувати, щоб уникнути «мотиваційного
вакууму» під час переходу до середньої школи.
Тому, безумовно, зазначені вище особливості формування мотивації учіння початківців
необхідно враховувати кожному вчителеві, якщо він хоче працювати відповідно до
нової філософії освіти, що розглядає учня як суб'єкта процесу навчання.
вівторок, 18 червня 2019 р.
Урок – тренінг Шкідливість тютюнопаління на організм людини
Урок – тренінг
Шкідливість
тютюнопаління на організм людини
Мета: надати
учням достовірну інформацію про
тютюн і тютюнопаління, розвіяти поширені міфи про популярність і магічні
властивості тютюну; формувати свідоме ставлення до власних вчинків, свого
здоров'я та здоров'я інших людей як найвищої цінності; підвищувати усвідомлення
щодо власної значущості, цінності, зміцнення почуття власної гідності;
виховувати прагнення учнів до здорового способу життя.
Обладнання: таблиці, картки, малюнки, стікери, аркуш,
олівці.
Хід
уроку:
І. Організація дітей до роботи.
1. Знайомство! Гра – творчість „ Наше місто”
- Давайте заселимо будинки
почуттями.
На дошці прикріплені позитивні і
негативні почуття: Доброта, Злість, Чесність, Співчуття, Радість, Брехливість,
Жорстокість, Страх, Любов, Жадібність, Заздрість, Повага, Чуйність.
-
Візьміть
квіточку (на столі). Назвіть своє ім'я і декілька слів про себе.
Наприклад: Мене звуть Наталка. Я працьовита, старанна, відповідальна. Люблю танцювати.
Прикріпіть квітку біля будиночка.
Заселили
ми будинки,
Плаче
сонечко в хмаринці.
І
забудем ці слова.
Хай
вони не крають душу!
Ці
слова я стерти мушу.
Стерли.
Все. І зло пропало.
І на
серці ясно стало.
-
Ну от і
добре! Кожна людина може переживати і добрі, і погані почуття. Тільки від нас
залежить: якими вони будуть? Адже, окрім душі,
природа подарувала нам розум. Саме він
може концентрувати наші почуття, керувати емоціями.
-
Тільки що
ми з вами позбулися негативних емоцій. На душі стало спокійно, радісно,
сонячно. Гарний настрій викликав усмішку на обличчі. Це значить, що тут
зібралися люблячі, добрі, мудрі люди, які вміють дарувати одне одному радість спілкування.
2.
Повторення правил роботи групи.
• Не перебивати — уважно слухати одне одного і поважати різні
думки.
• Поважати
особисте життя — кожен має право
не відповідати на запитання, яке
стосується його особистого життя.
• Бути
доброзичливими — ставитися
одне до одного доброзичливо і поважати почуття інших.
• Зберігати
конфіденційність — не
обговорювати поза межами групи ті моменти особистого життя, які стали відомими
на тренінгу.
• Бути
толерантними — не можна змушувати
людину замовкнути лише тому, що її погляди не збігаються з поглядами інших.
• Право на
анонімність — кожен має право
ставити запитання анонімно.
ІІ. Повідомлення теми і завдань
уроку.
1.
Створення ситуації успіху.
-
Згадаймо,
які риси характеру притаманні здоровій людині. Яким треба бути?
(Діти називають ці риси,
записують відповіді на промінчиках і складають на дошці СОНЕЧКО).
1.
Вправа „ Асоціативний кущ ”.
-
Як
називаються дії, які ми виконуємо звично і постійно?(Звички).
-
Які бувають
звички? (Корисні та шкідливі).
Звички
Корисні
Шкідливі
-
Які
корисні звички ви знаєте?(Діти на наліпках пишуть, називають і приклеюють на
конверт).
(Вмиватися, їсти в один і той
самий час, вранці і ввечері і ввечері
чистити зуби, гуляти на свіжому повітрі).
-
Чому їх
називають корисними? (Вони корисні для здоров'я людини).
-
Що
відноситься до шкідливих звичок?( Діти на наліпках пишуть, називають і
приклеюють на конверт).
(Алкоголь, наркоманія,
тютюнопаління, гризти нігті, їсти багато солодкого, дуже близько сидіти біля
телевізора, лежачи читати).
-
Чому їх
так назвали?( Наносять шкоду організму людини).
-
Сьогодні
ми з вами поговоримо про здоров'я, а точніше про чинники, які негативно
впливають на його стан. Я пропоную вам самим, звісно, за допомогою підказок,
здогадатися про яке саме не зовсім позитивне явище сьогодні піде мова.
Так. Мова
піде про таке шкідливе і, на жаль, дуже поширене явище, як куріння. Насправді
не відомо, чи дійсно крапля нікотину
здатна вбити коня, але про те, якої шкоди завдає куріння організму
людини, знає, мабуть, кожен із вас. Та, перш, ніж з'ясувати як шкодить куріння
нашому здоров'ю, давайте з'ясуємо, що таке здоров'я?
3. Вправа „ Модель здоров'я ”
Проведемо експеримент з
аркушем паперу. Зверніть увагу на його
первісний стан. Так, він чистий, гладенький, цілий. У вас на столах
лежать аркуші паперу. Візьміть фломастер любого кольору і проведіть лінію від
руки у будь – якому напрямку. Тепер відірвіть від аркуша частинку. Решту
зімніть.
Чи змінився стан аркуша?
Чи легко відновити зруйноване?
Чи буде це мати той самий вигляд? (Якщо склеїти).
Що легше: запобігти чи відремонтувати?
Отже, ми бачимо, що листок не можна відновити до тієї форми, в якій
він був. Так само і наше здоров'я, якщо на нього впливають шкідливі звички такі
як куріння, алкоголь, наркотики. То ми не зможемо його відновити. Вони знищують
здоров'я людини.
Який висновок можна зробити?
Так. Відновлювати зруйноване дуже важко, тому треба берегти те, що
маємо. Ця вправа проведена не випадково, одним із чинників здоров'я, що
руйнують, може бути куріння.
ІІІ. Фізкультхвилинка.
Встаньте дружно, посміхніться,
Землі нашій уклоніться
За щасливий день вчорашній.
Всі до сонця потягніться,
Вліво, вправо нахиліться,
Веретенцем покрутіться,
Раз присядьте, два присядьте,
І за парти тихо сядьте.
ІV. Це корисно знати кожному.
1.
Вступне слово вчителя „ Що таке тютюн? ”
Тютюн – це однорідна рослина пасльонових, висушені
листки якої після
спеціальної обробки подрібнюють
і використовують для куріння. До складу
листків тютюну входять: нікотин,
білки, вуглеводи, органічні кислоти,
смоли й ефірні олії (олії
надають тютюну характерного запаху). Основна
особливість тютюну, завдяки якій
він відрізняється од інших рослин родини
пасльонових, - вміси нікотину.
Нікотин –
одна з найсильніших рослинних отрут, основна складова частина
тютюнового диму. У чистому
вигляді це безбарвна оліїста рідина
неприємного запаху, гірка на
смак. Вона добре розчиняється у воді,
спирті, ефірі й легко проникає
крізь слизові оболонки порожнини рота,
бронхів, шлунка.
1.
Історична довідка ( виступ істориків)
„ Історія
виникнення тютюну ”
● 12 жовтня 1492 року Колумб відкрив не тільки
Америку, а й тютюн. Він дізнався, що
почали палити ще до нашої ери, на початку І століття в Азії, Африці,
древні слов'яни.
● Туземці скручували листя рослини і підпалювали,
вдихаючи дим. Тютюн використовували, як декоративну рослину, пізніше склалося
уявлення про його надзвичайні лікувальні можливості.
● Королева Катерина Медичі страждала від головного
болю. Французький посол у Португалії Жан Ніко підніс їй у подарунок листя і
насіння тютюну. Коли королева нюхала його, вона почувала себе краще. Посол
здобув собі славу. З його ім'ям пов'язана ботанічна ( наукова) назва тютюну( Nicoti ana).
● Але в Англії, Туреччині бачили, що тютюн – це
шкідлива речовина, яка містить отруту, приводить до наркоманії і багатьох
хвороб. Його заборонили вживати. За неслухняність людей били батогами.
● Петро І привіз тютюн до Росії з Голландії. Це стало
вигідним промислом і шкідливим пороком
людей.
2.
Довідка лікарів „ Наслідки паління людей ”.
Відомо, що тютюновий дим містить понад 4000 різних хімічних сполук,
серед яких небезпечними є смоли, чадний газ, нікотин, радіоактивний полоній.
Наслідки тютюнопаління
● Після тютюнопаління у людини погіршується показник
крові, легені утруднюють дихання, виникає кашель, погіршується пам'ять,
підвищується тиск, утруднюється робота серця, волосся втрачає блиск і
еластичність, шкіра передчасно старіє, з'являються зморшки.
● Нігті починають ламатися, очі втрачають блиск і
білки червоніють, у роті погіршуються
відчуття, зуби жовтіють, з'являється неприємний запах із рота, виникають
хвороби зубів, ясен, рак легенів, гортані, рота, печінки, інсульти, інфаркти.
4. Висновки дослідників „
Основні причини тютюнопаління ”.
Підсумки опитування батьків, родичів, знайомих.
● Мода, бажання бути незалежним, здаватися дорослішим.
● Прагнення самостверджуватися, довести одноліткам свою
значущість.
● Нудьга, безпорадність.
● Тиск з боку приятелів, бажання не виділятися між
іншими.
● Приклад дорослих.
● Цікавість, бажання відкрити для себе нові відчуття,
спровоковані рекламою.
5. Рекламщики. Антиреклама
тютюнопаління.
● Виробництво сигарет – надприбутковий бізнес. Тому, щоб
заохотити людей до куріння створюють дуже привабливу рекламу.
-
Чи завжди
реклама чесна?
-
Чи все в
рекламі правда?
-
Чи може
реклама завдати шкоди?
-
А наші
рекламщики пропонують нам антирекламу сигарет.
. Інформаційне повідомлення „
Основна причина паління ”.
- Чому ж люди палять не зважаючи
на шкоду для себе й оточуючих?
● Це тому, що через деякий час у них виникає нікотинова
залежність. Нікотин, який міститься в тютюновому диму, пригнічує здатність
організму виробляти необхідну йому нікотинову кислоту. Так організм починає
залежати від паління.
● Багато дітей, які спробували палити, стають курцями.
Підраховано, що 75% із тих, хто кинув палити, протягом півроку починають знову.
Навіть через кілька років після відмови від тютюну ця згубна звичка може
відродитися.
● У курця, який вирішив кинути палити, нерідко
виникають тривога чи дратівливість, він потерпає від депресій, головного болю,
безсоння. Дуже добре, якщо в перші кілька тижнів його морально підтримують
друзі.
● Якщо ти знаєш когось, хто вирішив кинути палити,
допоможи йому, скажи, що це один із його правильних виборів у житті.
V. Підсумок уроку.
1. Вправа „ Шлях у житті ”
-
Повернемося
до запитання „ Курити чи не курити?”
-
Що
спонукає починати палити?
За бажанням учні називають свої
причини.
- Нагадаю, що кожен має приймати рішення сам.
- Чи змінилась ваша думка щодо тютюнопаління?
- Які висновки можна зробити?
2. Держава на захисті здоров'я людини.
Закон України
Про заходи щодо попередження та зменшення
вживання
тютюнових виробів і їх шкідливого впливу на
здоров'я населення
Стаття 3. Основні завдання цього Закону:
Забезпечення захисту людини від
шкідливого впливу тютюнового диму на робочих і в громадських місцях.
Стаття 13. Забороняє куріння тютюнових виробів у медичних
і освітніх закладах, дитячих і спортивних
майданчиках, громадському транспорті, під'їздах…
Забороняється, крім спеціально відведених
для цього місць.
Стаття 9. Органи місцевого самоврядування визначають
вільні від куріння місця.
1.
Складання заповідей „ Ми за здоровий спосіб
життя!”
·
Здоровий сон
·
Дотримуватися
режиму дня
·
Загартовуватися
·
Займатися спортом
·
Активно відпочивати
·
Добре харчуватися
·
Слідкувати за гігієною тіла
- Зруйнувати значно легше, ніж
створити. Дуже важко зберегти те, що маємо. Від нас самих залежить, що ми
оберемо: шлях до здоров'я чи від здоров'я. Поведінка людини, її спосіб життя є
дуже важливими у збереженні здоров'я. Тож будьмо здорові!
-
Наш урок
я б хотіла закінчити під такими гаслами:
Ні! Шкідливим звичкам!
Віра, любов, довіра близьким людям, гарні
стосунки з друзями!
Корисна праця!
Література:
1. Програма для середньої загальноосвітньої школи 1 – 4
класи.
2. Н.П. Бібік, Т.Є. Бойченко, Н.С. Коваль, О.І. Манюк. «Основи здоров'я» підручники для 3кл., 4 кл. .
3. Т.П. Желєзнова,
Т.В. Ціпенко. Інструктивно – методичні матеріали щодо
впровадження превентивного проекту «Шкільна програма з профілактики вживання тютюну,
алкоголю і наркотиків (ХОУП)»
4. А.В. Лихва. «Система виховання у початковій школі»
5. М.О. Володарська. Усі уроки з курсу «Основи здоров'я»1
– 4 класи.
Підписатися на:
Дописи (Atom)